Обґрунтування доцільності стратегічної спрямованості держави на інноваційний вектор розвитку

Abstract

Статтю присвячено питанням обґрунтування доцільності стратегічної спрямованості держави на інноваційний вектор розвитку. В роботі проведено аналіз існуючих в Україні урядових стратегій і програм інноваційного розвитку держави, на основі чого було встановлено відповідність запропонованих в таких документах пріоритетних напрямів цілям та напрямам державної політики України в інноваційній, науковій і науково-технічній діяльності в цілому. Доведено, що значущість інноваційної складової в національній довгостроковій Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» значно занижено, в наслідок чого в переліку основних реформ за «вектором розвитку» не наводяться конкретні напрями стосовно руху вперед вітчизняної інноваційної сфери. Дослідження показало, що фокусування ресурсів і зусиль на стратегічних пріоритетах інноваційного розвитку, які діяли протягом останніх років, не відбувається, що в цілому суперечить принципам стратегічного менеджменту щодо реалізації процесу стратегічного управління в довгостроковому періоді. Структуру взаємозв’язків стратегічних заходів щодо забезпечення моделі інноваційного розвитку держави з урахуванням провідного закордонного досвіду та у поєднанні зі Стратегією сталого розвитку «Україна – 2020» було представлено у вигляді графічної схеми, за допомогою якої опосередковується уявлення щодо комплексного поєднання завдань економічної, політичної, соціальної, інституціональної сфер держави з її інноваційною сферою. В роботі наголошено, що обґрунтування концепції державної інноваційної політики повинно відбуватися на засадах методології стратегічного менеджменту та з урахуванням основних напрямів реформ а межах вектору розвитку, вектору безпеки, вектору гордості, вектору відповідальності.